Дугове зварювання
Дугове зварювання – процес сплавлення матеріалів, при якому нагрів здійснюється електричною дугою. Температура електричної дуги (до 7000 °С) перевершує температуру плавлення усіх існуючих металів.
За ступенем механізації розрізняють наступні види дугового зварювання:
- ручне (ММА -Manual Metal Arc), при якому операції, необхідні для утворення шва, виконуються людиною вручну без застосування механізмів;
- механізоване (напівавтоматичне) (MIG / MAG -Metal Inert / Active Gas). Останнє виконується електродом, що плавиться, з автоматизованою подачею електродного дроту до зварювальної зони, а інші операції цього процесу залишаються ручними;
- автоматичне дугове, при якому механізуються операції щодо збудження дуги, підтримання певної довжини дуги, переміщення дуги за лінією накладення шва; при цьому режим зварювання (струм, напруга, швидкість переміщення дуги та ін.) більш стабільний, що забезпечує однорідність якості шва за його довжиною, у той же час потрібна велика точність у підготовці і складанні деталей під зварювання.
Стосовно до зварювальних апаратів і агрегатів, види дугового зварювання співвідносять з режимами зварювання. (Дивіться режими для зварювальних агрегатів DGW310, DGW400, DGW500).
За типом зварювальної дуги розрізняють:
- прямої дії (залежну дугу) – дуга горить між електродом і основним металом, який також є частиною зварювального ланцюга;
- побічної дії (незалежну дугу) – дуга горить між двома електродами.
За властивостями зварювального електрода розрізняють способи зварювання: електродом, що плавиться і не плавиться, (вугільним, графітовим і вольфрамовим).
У даний час дугове зварювання покритими електродами, електродами, що плавяться і не плавиться, у захисних газах, а також дугове зварювання під флюсом широко застосовуються у різних галузях промисловості.
Історична довідка щодо процесу дугового зварювання.
Явище вольтової електричної дуги у 1802 р. відкрив В. В. Петров – російський фізик-експериментатор, електротехнік-самоук, основоположник вітчизняної електротехніки.
Винайшов електричне зварювання із застосуванням вугільних електродів російський інженер Н. Н. Бенардос у 1882 році, яке запатентував у Німеччині, Франції, Росії, Італії, Англії, США та інших країнах, назвавши свій метод «електрогефестом».
У 1888 р. інший російський інженер Славянов Н. Г. запропонував проводити дугове зварювання металевим електродом, що плавиться. Він створив перший зварювальний генератор, запропонував флюси, що дозволяють отримати високоякісні зварні шви.
Шведський інженер Оскар Кельберг у 1907 році створив перший покритий електрод. При зварюванні покритими електродами використовувався постійний струм, що отримувався від зварювальних генераторів. Зварювання покритими електродами на змінному струмі стали застосовувати починаючи з 20-х років XX-го століття.
У 30 - 40-х роках минулого століття був розроблений спосіб напівавтоматичного й автоматичного зварювання під флюсом, що дозволяє підвищити продуктивність процесу зварювання у кілька разів.
